Коли дружина брата була в положенні, то зверталася до мене по всяких дрібниць, причому, щодня. Одного разу мені все це набридло — і я поговорила з братом. Він не очікував такого від своєї дружини!

This image was originally published on Onliner.by web site (http://www.onliner.by/). All rights reserved.

Ми з рідним братом живемо на одній сходовій площадці. Так вийшло. Спочатку одна з бабусь квартиру у спадок батькам залишила, а потім мама з батьком купили сусідню, вирішивши, що дітей у них двоє, виростуть і їм житло потрібно буде. Я старше брата на 7 років, спочатку я пішла в самостійне життя. Вийшла заміж, народила дитину, відбула декрет, працюю в інтернет магазині старшим продавцем. Півтора роки тому сім’ю створив і брат, так у мене з’явилася зовиця Наталя. Подругами ми не стали, позначалася різниця у віці в 10 років, але перший час відносини між нами були нейтральними. Наталя навіть могла раз на місяць ввечері на чай заглянути до мене, пограти з племінником чоловіка, поговорити. Та й на спільних сімейних заходах ми спілкувалися. -Як добре, як правильно ми свого часу зробили, купивши сусідню зі свекрухою квартиру, — говорила мама, — тепер дві сім’ї поруч. Допоможете один одному. Мені, прямо скажу, допомога не була потрібна. З сином у мене на «підхваті» завжди сиділа свекруха, зі школи його забирала вона ж. Батьки у нас ще працюють, а мама чоловіка вже на пенсії. А ось Наталія останнім часом почала цю саму допомогу просити. Почалося все приблизно 3 місяці тому, коли дружина брата була на 9-му місяці вагітності.

— Слухай, — дзвонить мені на роботу ближче до вечора, — а чи не можеш ти захопити з роботи хлібця, молочка, ну і сир, мабуть? Я відчуваю себе такою роздутою, так важко потім з пакетом на 4-й поверх підніматися, а тобі ж все одно по дорозі. В принципі, звичайно, мені по дорозі. Магазин недалеко від нашого будинку, та й захопити пляшку молока і буханку хліба зі шматочком сиру мені не важко. Все одно я теж продукти додому несу. Тільки ось такі прохання стали регулярними, буквально за кількістю моїх змін в тиждень, а гроші за продукти Наталя мені стала «забувати» віддавати. -Так хочеться винограду і сирків, — жалібним тоном дзвонила родичка, — купи, а? Так, ще б гель для прання, ковбаси який-небудь. Який? Ну ти сама вибери, ви ж краще знаєте, яка гарна. Я почала злитися: мало того, що гроші мені віддавалися через раз, так ще тягати продукти на дві сім’ї важкувато. Брат допізна працює, та й магазин у нас теж закривається о 22 годині. Навіть чоловік помітив і вилаяв мене: -Довго ти так будеш носити все це? Самі ми з чоловіком на закупи їздимо раз в тиждень. І не до мене в магазин, у себе я купувала ті самі хліб і молоко, ну і іноді щось по дрібниці. Я Натальї казала, мовляв, нехай її чоловік візьме на себе доставку продуктів. -Він навіть може з нами їздити закуповуватися, — запропонувала я.

Брат з нами їздити не став, але на якийсь час проханнями принести тє чи іншє родичка мені не набридала. Потім у мене племінниця народилася, потім брата послали на 2-х тижневі курси підвищення кваліфікації. Тут Наталя знову про мене згадала. — Всю ніч не спали, дочка кричала, зараз заснула, а вдома просто бардак! Не могла б ти купити молочка, хлібця, курячу грудку і сир? Я ж мати грудної дитини, а вдома стільки справ, стільки справ! Гаразд, думаю, раз братик мій у від’їзді, допоможу. Хоча в чому труднощі одягнути дитину і піти в магазин? Навіть коляску тягати не треба, у нас внизу є відсік на замку, де все, в тому числі і Наталя, залишають дитячий транспорт. Купила, принесла. Наталя швидко взяла пакет і, сказавши, що дочка кличе, треба до неї, зникла, а двері зачинилися. Коротше кажучи, за ці два тижні я принесла продуктів дружині брата на 1700 гривень. З них мені одного разу віддали 250 гривень. Всі. -Братец, — сказала я, коли він повернувся, — давай гроші, я твоїй родині продукти купувала. З тебе 1450. Ну не знаю, чому вона не віддала, може, у неї грошей не було. Так вона і раніше мені частенько за продукти «забувала» гроші віддати.

-Спасибі за допомогу, — подякував брат, — але Наталя завжди говорила, що ти принесла стільки-то, на таку-то суму, і я їй давав гроші, щоб вона тобі повернула. Брат з дружиною поговорив, як він розповів: дружина просто відкладала зекономлені на продуктах гроші в ящик на всілякі приємні дрібниці для себе. -Стидно, — сказав Вадим, — ти вже вибач. Ні, я в грошах її не обмежуєю, звіту особливого не прагну, хоча вона марнотрат, контроль за нею потрібен. Чому вона так поводилася? Вибач, не купуй нічого більше, добре? А через тиждень після розмови дружина брата з коляскою зустріла мене біля під’їзду. — Наскаржилася? — єхидно поцікавилася Наташа, — правильно говорять, що у продавців гроші частенько до рук прилипають. Ось і ти за наш рахунок матеріальне становище поправила. — Наталья, ти про що? — Про що? — родичка перейшла на підвищений тон, — про гроші, які ти з мого чоловіка взяла! Але ж нам зараз важко, я в декреті, але ні, сестричка вирішила за рахунок братика нажитися. Скажеш, не так? Всі знають, що вам, продавцям, продукти даром дістаються, ви просто берете те, що захочете, обраховуєтє покупців! Я не знаю, де ще залишилися обрахування: у нас переважна більшість картками розраховується; не хочу сперечатися про сформовані в суспільстві стереотипи, але для мене конкретної людини на ім’я Наталя більше немає. Я і мамі з батьком, і Вадику сказала, що знати таку родичку я більше не хочу. А що не так?