Роман ніколи не уявляв, що та Великдень змінить його життя назавжди: з села він повертався вже зовсім іншою людиною!

Той Великдень для Романа з Іриною стала знаковою. Додому вони поверталися дуже щасливі. «А життя все-таки прекрасне, — мовив Роман. І Ірина зрозуміла, що її старання не були марними. Тому що на шляху до щастя їм довелося багато чого пережити. Хлопець був з багатої сім’ї, його батьки працювали в одному з ВУЗів, тому після закінчення школи він поповнив студентську сім’ю. Ні в чому не маючи проблем, Роман відрізнявся від інших: дорогий одяг, на другому курсі вже мав автомобіль, правда, мало їздив, тому що батько не дозволяв, обідав в дорогому кафе. Від дівчат відбою не було. А він закохався в горду красуню Анну. Дівчина користувалася своєю красою, на молодят не задивлялася, і на першому курсі вже зустрічалася з п’ятикурсником. Роман не звик до поразок, тому не давав проходу дівчині. Але все марно … як тільки побачив, що вона йде, тримаючись за ручку з Русланом, все закінчилося … — Не ходи і не мрій. Я виходжу заміж, а ти хороший, так що знайдеш собі іншу, — випалила якось Анна, коли хлопець зупинив її біля під’їзду ввечері. З тих пір Роману ніби підмінили, хлопець почав заглядати в чарку.

Згодом це захоплення переросло в звичку. Роман почав прогулювати заняття. Одного разу, коли він не прийшов на пару, в двері його квартири подзвонили. Ромка солодко потягнувся і зі словами: «Кого там принесло?» — А ти чого тут? — запитав одногрупницю, яка стояла, усміхаючись хлопцеві. Він з дівчиною спілкувався мало. Адже Ірина була тихонею. Сиділа на останній парті, хоч і добре вчилася. Приїхала вона в місто з сусідньої області. І не соромилася, що живе в сільській місцевості. Багато розповідала про природу, про те, що батьки приватно господарюють. Коли літо, їй ніколи ніжитися на сонці або біля озера — вистачає роботи в полі. — Коли покажеш, як там, у твоєму селі? — кинувши одного разу Роман. Ірина сказала: — Ласкаво … Зараз вона прийшла до нього, навіть сама не знає, чому. Їй давно вже подобався Роман, але вона не «вішалася” до нього на шию. Мовчки спостерігала за його життям, розбудовувалася, коли бачила його з іншими. А коли Роман став таким, як зараз, то у дівчини душа пл акала. Тому в перший же день , коли Роман не прийшов до ВНЗ, Ірина вирішила відвідати його.

у друзів розпитала адресу і зважилася постукати в двері хлопця. Той здивувався, але запросивши Ірину в квартиру: — Що дивишся? Шкода тобі мене? — А ти слабак. Думаєш, вона одна на світі? Ой, що я говорю … — запнулася на півслові. — Знаєш, — щиро посміхнулася, — а давай поїдемо до мене в гості. Ти ж обіцяв подивитися це нудне село. Тим більше, що незабаром свята. Весна, у нас добре. І ти іншими очима подивишся на світ. — А давай … Коли їдемо? Сьогодні? — Завтра, — розсміялася Ірина. — Якраз п’ятниця попереду вихідні. А в неділю Великдень. Але ти не думай, що будеш святкувати. Ще трохи попрацюєш … — А як ти представиш мене батькам? У селі ж у вас такі традиції! — Друг … — А якщо більше? — змовницьки мовив Роман. І пильно дивлячись в очі Ірині, побачив, що вони у неї великі і блакитні, а також Красива посмішка. І вона ніяковіє, коли він до неї залицяється. — А на більше треба заслужити, — мовила і перевела тему на книги, яких в Романової кімнаті було дуже багато.

Після пар, як і домовлялися, молоді люди поїхали в село. — Скільки вже можна трястися по цьому бездоріжжю — нив Роман, схиливши голову на плечі подруги. Та наїжачила його волосся і заспокоїла: — Ще трошки. Не будь примхливим підлітком. — І то ти кожні вихідні так їздиш? — А є вибір? — відповіла. Ірина попередила батьків, що приїде не сама. Увечері на порозі їх зустрів батько: — Так майбутній зять, чи як? — Друг, — відповіла Ірина. — А може, і майбутній зять, — засміявся Роман. У вимитого хаті вже пахла Великоднем. Великі білі буханки, щедро залиті білком. — Так багато … Мабуть, інших пригощаєте? — Пригощаємо, — защебетала Ірина, — знаєш, скільки у моїх батьків хресників. Ці маленькі пасочки для них. На наступний день Ірина постукала в кімнату, де спав Роман, зі словами: «Вставай, ледар, будемо яйця фарбувати». Як хлопцеві хотілося поніжитися в ліжку, але він пересилив себе і швиденько одягнувся. На порозі вже стояли гумові чоботи: «взувати, підемо на болото. Там якраз цвіте латаття. Люблю ними фарбувати яйця. Вони виходять жовтенькі, ніби маленькі курчата … Наскубемо березових бруньок — це для зелених. А із столового буряка нафарбувати красненьких. .. » Прості сільські істини Роман сприймав як велику премудрість.

— Може, супчику з грибами поїсте … а ти, майбутній зятьок, ще, може, й сто грам. Не проти? — компроментірующе запитавши батька. — Ні-ні … — сказавши Роман, червоніючи по самі вуха. І додав: — А сніданок треба заробити. Чи не так? — і схопивши за руку Ірину, скоріше вийшли з дому. … В кошику посміхалася пасочка, яйця на три кольори. Ірина мама запекла в печі домашню ковбасу з гірчицею і часником, теж і її кількість поклала в мисочку. Вийняла і зарум’яненим індика. Роман хотів ущипнути скоринки, але Ірина пригрозила пальчиком: не годиться. І хлопчина, ковтаючи слину, давши слово почекати до неділі, коли все вже розговіються. З суботи на неділю Роман вперше в житті провів ніч в храмі. Зазвичай любитель поспати, тепер він зловив себе на думці, що зовсім не хоче спати. Йому добре, солодко і спокійно. Йому спокійно тут і з цією дівчиною. Теж він ніжно взяв Ірину за руку. Вона посміхнулася. Коли священик мовив: «Христос Воскрес!» Роман і собі разом з усіма відповів: «Воістину Воскрес!» — Ти знаєш, заради таких днів варто жити. Яке ж воно прекрасне, життя … — прошепотів Роман. — Тепер це буде наше з тобою свято. Спасибі, що повернула мене до життя … Воно чудове, якщо поруч є такі люди, як ти.