Дике бажання не давало старенькій жити спокійно. Літня жінка вbила всіх наповал своїм вчинком

З Кариною Василівною, сімдесятирічною старенькою, що живе в маленькій квартирі з, відбувалося щось ди вне. Весь день безперервно вона читала мол итви, просила відпущення грі хів. Але її бажання було сильніше її сили волі. А наполегливе бажання, бажання було нормальним для дитини, але незвичайним і важко здійснюваним для баби Карини, худенькою і з віком ослабілої бабусі. Бачить Бог, Карина Василівна чинила опір як могла. Вікна шторами прикрила, але світло від гірлянд все одно проникало всередину і різними відблисками грав на старих стінах. Всі вікна і кватирки наглухо закрила. Звуку хрускоту снігу більше не було, але бажання нікуди не зникло. Вона заскочила до сусідки попити чайку. Слова про її бажання так і вривалися назовні, але Карина Василівна вчасно їх зупиняла. Їй не вистачало сміливості висловитися. Як же себе вимотала наша бабулечка за ці два дні.

Ніяк її не покидала сп окуса. А їй всього-на-всього хотілося сісти на сани і скотитися з найвищою г ірки, відчуваючи як швидко б’ється сер це від адр еналіну. Вона думала, що на гі рці її чекає її десятирічна копія, яка чекала її, щоб покататися по льоду річки до іншого берега. Втомилася себе муч ити, почала думати, як же їй здійснити бажане, щоб не виставити себе на посміховисько. Звичайно, будь у неї внуки, пішла б з ними, щоб за ними доглядати. Але їх немає, а чужу дитину прихопити, на жаль, не можна. Йшли хвилини, години, бажання посилювалося. Шум з вулиць поступово затих. Горки спорожніли. Хлопці розійшлися по домівках. І Карина Василівна зважилася. До питання підготовки вона підійшла грунтовно. Довго молилася, немов в останній раз.

«Що завгодно може статися. — спокійно роздумувала Єлизавета Андріївна. — Не дарма ж мені здається, що чекає мене хтось на гірці, ой, не дарма …». Помолилася, села на табуретку біля входу, ніби ще раз все обдумуючи. Одягла шапку. Взяла великий фанерний лист, на якому вона тісто розкачувала. Безшумно спустилася по сходах і ось вона у гірки. Від хвилювання на обличчі з’явився холодний піт. Обережно піднялася на гору. Від настільки крутий гірки запаморочилося в голові. Але назад шляху не було. Довго влаштовувалася на фанере.Покре стілась на останок і відштовхнулася. Прокинулась Карина Василівна будучи в заметі. «Жива!» — вигукнула старенька. Через силу, поповзом, як-то піднялася на твердий сніг. Після такого вона насилу випрямлялася. Повільно дійшла до будинку. Все бол іло і нило, але душа раділа. Посидівши будинку хвилин 10 вона голосно сказала: «Бог любить трійцю!» і не поспішаючи вийшла у двір.