Одна через рік розуміє, що шлюб для неї; інша через місяць вже готова розлучається. Що відбувається? Чому молоді дівчата не готові до шлюбу?

Мені 23 і з чоловіком ми не так давно одружилися, всього півроку разом. Буду з вами чесна, у мене не було бажання навіть думати про шлюб до 28 років, але за збігом обставин і як доля розпорядилася, я вийшла заміж рано. Чоловік дуже хотів скріпити наші стосунки шлюбом, навіть часом погрожував розставанням, а я його дуже любила, тож довелося відкласти принципи убік. Але згодом я почала усвідомлювати, що дарма пішла на цей крок і тепер дуже шкодую. Я дуже нещасна у шлюбі. Та чоловік мене кохає, але все це не те. Щодня я згадую свої мрії та плани, які будувала до заміжжя і розумію, які перспективи на мене чекали, якби я не вийшла заміж. Тепер я плачу щодня. Раніше зі мною такого не було, але після весілля все почалося. Спочатку в тиждень разів, тепер реву щодня. Моя поведінка лякає чоловіка, і він хоче, щоб я пішла до психолога. Але мені нічого не хочеться. Я почуваюся зломленою і більше не бачу свого майбутнього.

Я завжди думала, що буду з одним чоловіком на все життя. А що ж тепер? Тепер я залишуся сама на все життя, бо мій чоловік явно не терпітиме все це, та й я його розумію. *** Я вийшла заміж лише місяць тому, з чоловіком до весілля зустрічалися і жили разом трохи більше року. Все було з любові. Весілля було не пишне, так вузьке і найрідніше коло. Планували медовий місяць. Але всі плани пішли нанівець, коли наші відносини почали псуватися. Почалися сильні сварки та причіпки. Спочатку він почав мене звинувачувати в тому, що я його не ціную, не поважаю, нічого для нього не роблю, а він так старається. Але він не розумів і навіть не помічав, що моя вся турбота і дії, які він раніше приймав як подарунок, був у захваті і щодня був немов свято, то тепер я йому все винна. Ми й раніше сварилися, але тепер цей стан гнітить, і я нічого з цим зробити не можу. Спочатку думала може річ у тому, що ми досі живемо з його батьками, але тепер чудово розумію, що річ у нас.

Мені прикро, адже через цей шлюб я прогавила всі свої можливості, кинула шикарну роботу, можливість подорожувати. Про подруг забула взагалі, якщо бачимося раз на місяць — досягнення. А з чоловіком ми засіли вдома, ні до театру, ні до ресторану. Я проміняла своє прекрасне, повне фарб і веселощів життя на вічне прибирання, миття посуду та прання. Сенсу продовження таких стосунків я не бачу. Відносини, в яких я чахну. Вічні суперечки та сварки. Що мені робити? *** Говорять, основна проблема розлучень у пар – це неготовність до сімейного життя. Тільки скажіть, будь ласка, звідки взяти цю готовність? Чи можливо виїхати на одному коханні? Дивлячись на історії цих жінок, можна зробити висновок, що на одному коханні не завжди виїдеш. Тоді як відчути цю готовність? Чи є вона взагалі? На ці запитання дуже суб’єктивні відповіді, адже не знаєш, як складеться твоє життя та як розкриється твоя друга половинка у шлюбі.