Чому Клавдія, яка мала трикімнатну квартиру, опинилася на вулиці? А її сини були лише раді.

Клавдія Михайлівна сумно сиділа біля кона і дивилася на маленького горобця. Пташка стрибала по землі і щебетала. Клавдія Михайлівна кинула горобцю крихти хліба. Той облетів невелике коло і повернувся на місце, любив він хлібні крихти. Вдень ще якось можна зайняти себе справами, а до ночі напливають спогади. Після медінституту Клавдія жила у комуналці зі своїми одногрупницями. А в сусідній квартирі жила родина, яка мала 2 дітей. Хлопчики часто хворіли, тож батьки звали Клавдію. Вона була їхньою коханою сусідкою. То температуру малюкам збити треба, то укольчики поставити. Минав час і в них у родині захворіла мати. Хвороба протікала швидко, невдовзі вона померла. Батько не встигав виховувати дітей, постійно пропадав на роботі. Тоді Клавдія вирішила допомогти. Якось приходить батько з роботи, а вдома чисто, прибрано і на кухні смачно пахне, і діти уроки зробили.

Вирішив він тоді на Клавдії одружитися. Різниця у віці невелика, лише 5 років. Клавдія погодилася. Спочатку кохання між ними не було. Клавдія любила дітей, а вони її. Але після двох років спільного життя, новоспечені чоловік та дружина зрозуміли, що покохали одне одного. Коли діти виросли, то роз’їхалися хтось куди. У вісімдесят чоловік мав інсульт. Клавдія його залицялася, як могла. Постійні масажі, лікарні. Прожив він ще років 5 і помер. Так Клавдія залишилася одна у трикімнатній квартирі. На річницю смерті батька приїхали до Клавдії її сини. І повідомили таку звістку: -Квартира велика, а ти одна в ній живеш. А навіщо тобі така величезна, чи не в футбол грати? Ну ось ми і знайшли для тебе чудовий будинок для людей похилого віку. Все одно вона на нас записана, ми її хочемо продати. Клавдія не чекала такої відповіді на старості років. Вона вийшла з кухні у сльозах і замкнулася в кімнаті. з кухні почулася суперечка. Але сини сперечалися не за те, чи продавати квартиру.

Вони не могли суму поділити. Клавдія витерла сльози і вийшла на кухню. -Нам же гроші потрібні, розумієш? – сказав молодший. Клавдія пам’ятала, як заколисувала його ще з пеленою. Як рідного синочка його виростила. У нього такі глибокі сині очі. А тепер ці очі дивляться на неї з презирством. -А твоє нове місце проживання тобі сподобається, — заявив старший, нахабно відкушуючи яблуко. За всю розмову вони жодного разу не назвали Клавдію на ім’я. То тикають, то уникають звернення. Нарешті змирившись із цією думкою, Клавдія зібралася з силами і тихим голосом сказала: -Де підписати? Задоволені сини простягли готові документи. На прощання Клавдія сказала: -Дякую, що хоч не на вулицю. А я пам’ятатиму вашу подяку, після стількох років спільного життя. Молодший опустив голову, а старший відвів погляд. Так і виявилася Клавдія на вулиці разом із горобцем, якого так любила годувати.00