Баба Катя збиралася спати. Раптом з вікна почулися якісь голоси.

Через село проходила досить жвава автомобільна дорога. Днем сонце так припікало, що плавилася смола на асфальті. До вечора все нарешті затихало. У вряди-годи проїздило одиночне авто, вірш гавкіт собак і на село опустилася довгоочікувана прохолода. Нарешті, палюче серпневе сонце опустилося за обрій і можна було зітхнути з полегшенням. У таку спеку баба Катя завжди готувала в літній кухні, щоб в хаті не було жарко. Цілий день вона провозилася з закрутками на зиму і ось нарешті на вечір, неспішно, повільно переставляючи натруджені ноги, вирушила до будинку. Закрила кілька баночок помідорів, огірків і малинового варення. «Варення буде Юлі, вона любить, — міркувала вона. — Все, досить на сьогодні, і так багато зробила … не той вже вік …»

Катерина Петрівна зайшла в хату і важко зітхнула. Щоліта приїжджає до неї дочка Юлечка, і чоловіка бере в село з собою у відпустку. Хоч і не надовго, на тиждень-півтора, але все ж … і знову буде сваритися, як і кожне літо: «Мама, ну навіщо, ну ти що! Воно ж все зараз продається і на базарі і в супермаркетах. Там взагалі ті закрутки круглий рік є. Ну навіщо?!» Але з порожніми руками все ж ніколи не виїжджала. Частенько баба Катря сиділа біля вікна і згадувала молодість, згадувала свого чоловіка Миколи, Юлечку маленької … вона дуже сумувала за доньці … Дочка не раз кликала її переїхати до себе в місто і в такі миті спогадів, Катерина Петрівна вже готова була погодитися на все, лише б бути поруч з донькою. Але вона ніяк не могла зважитися, хоч і квартира у дочки простора і всім би вистачило місця, та щось було таке, що я не годен, що тримало її в рідному домі. Баба Катя цього описати словами не могла …

Це ж рідне, своє … як же без цього всього бути? Без запаху землі після дощу, без цієї вечірньої прохолоди, без ароматів трав і квітів в поле і свіжоскошеної трави і вже підсохлого сіна … Юля тільки хитала головою. Мати ніяк не могла зібратися, зважитися на переїзд. Все відкладала і відкладала … Баба Катря встала, повідкривала трохи зайшов свіже повітря вікна, швиденько повечеряла і за звичкою тихенько підійшла до кута, де у неї стояли ікони, і прочитала молитви. -Діва Марія, матір Божа, дай нам усім здоров’я і мені грішній і доньці Юленьке і її чоловікові Сергію. Нехай у них все буде добре … тільки діток Господь не дав .. Ну вже пізно тепер … Баба Катя важко зітхнула … Несподівано з вікна долинули голоси, якась сварка, дивні звуки. Голоси лунали від сусідів. Катерина Петрівна швиденько пішла у двір …

По сусідству жила давня подруга баби Каті — Іванівна. Але в минулому році вона померла і діти швиденько продали її старенький будинок разом із землею, якимось немісцевим. Нові сусіди любили святкувати. Причому і чоловік і жінка. Катерині Петрівні вони відразу не сподобалися. Що не день, то сварки, гулянки тощо. Шкода було бабі Каті тільки дитини, дочка їх. Маленька ще, тільки в школу повинна була б йти … Баба Катя пройшлася по двору. Як же добре вночі на вулиці … Прохолодно, свіже повітря. Вона підійшла до воріт. На старенькій лавочці сиділа худенька дівчинка. — Що знову вони? .. -Так, знову … Дівчинка витерла очі маленької долонькою … — Ну ти чого … Ідемо в будинок, що будеш тут сама сидіти.

У мене і смачненьке щось є. — Ні, ні зараз все заспокоїться та й піду я … — А як тебе звати? Підемо, дитинко, підемо … -Я Іра … Баба Катя задумалась. Її маму також Іра кличуть. — Підемо, Ірочка. Хоч ти в гості зайдеш, а то сама я на старості років. Я баба Катя. Дитина недовірливо подивилася на бабусю. Вона раніше жила з бабусею … Баба Катя на неї схожа. У бабусі було добре … Тихо. А потім її не стало, і вона змушена була переїхати жити до мами і вітчима. -Моя мама хороша … Ось тільки як … Дівчинка сумно похитала головою. Баба Катя насипала дівчинці тарілку смачного, свіженького супу, поставила млинці з повидлом. У будинку у неї було тихо і затишно. Іринка наїлася, почав брати сон … — Бабуся, я мабуть піду вже … велике вам спасибі … — Дитинко, ну чого ти … от зараз постелю тобі, та й лягай поспи. Ніхто з них мабуть і не помітить, що ти не вдома …

Баба Катя сумно подивилася на Іринку. Дівчинка схвально кивнула. З того дня Іринка стала частою гостею у баби Каті. А та тільки і рада була. Іринка їй дуже подобалася. Дивувалася баба Катря, як у таких батьків, виріс такий гарненький, тихенький і працьовитий дитина. Зятю баби Каті з донькою також Іринка дуже сподобалася. Юля дивилася на дівчинку і сумно зітхала … Гостювали вони не довго. Тільки приїхали, а вже знову назад збираються. Баба Катя зі сльозами на очах проводжала дочку … Так і жили вони двоє з Іринкою. Будинки дівчинка майже не бувала. Минали дні за днями. Ось уже й осінь, дощі. Баба Катя робила з нею уроки, вони дивилися мультики по телевізору, ліпили вареники … Ось так, непомітно і зима вже на порозі … сніг.

Замело все … Прокинулася баба Катя якось рано і хотіла напекти пиріжків, побалувати дитини смачненьким. Мала би йти в магазин — мука закінчилася. Там і зустріла Ірінкіну мати. Знову купує … знову чекай сварок … Вирішила баба Катя присоромити трохи її: — Ти б хоч про дитину подумала … нехай вже себе не шкода. Купила б хліба, дитині шоколадку якусь, цукерки … — А це не твоя справа, так що йди і не розповідай тут мені! На себе дивись! Катерина Петрівна знову сумно похитала головою. Надвечір хтось тихенько постукав у двері. На порозі стояла Іринка зі шкільним рюкзаком в руках. — Знову, маленька? Ну заходь, заходь … — Знову … мені вранці в школу. Можна у тебе побути? -Звісно. Заходь, заходь …

В ту ніч баба Катря прокинулась від якогось дивного світла на вулиці. Глянула у вікно і завмерла … Так і є … Сусідський будинок … Баба Катя накинула пальто, вискочила на вулицю. Повиходили і всі сусіди, понабирали води. Ось тільки вода вже була ні до чого … З батьками Іринки все було добре хоча б .. Іринка вибігла з будинку баби Каті і кинулася до матері … та забрала її і кудись пішла разом з чоловіком … Через кілька днів зателефонувала дочка: — Як у тебе справи, мама? — Ой не питай … Іринку відвезли в дитячий будинок … Не залишили її з такими батьками. Тут таке сталося … Баба Катя витерла хусткою очі. — Юля, я навіть не знаю, як тобі сказати … — Що таке, мамо? — Юлічка, а може б я … може б ми … — Ми вже думали про це, мама. Так, ми вирішили взяти Іринку до себе … якщо вийде, звичайно … Минуло два місяці — і папери були оформлені. Баба Катя, Іра і її нові батьки — Юля і Сергій — почали нове життя в місті … Всі разом …