Марина поспішала додому, щоб встигнути здійснити найважливішу мрію своєї бабусі

У дитинстві Марину часто відправляли до бабусі у вихідні. Бабуся була жінкою не балакучою, любила слухати, а сама мовчала. Марина теж не любила говорити, а лише слухати. Коли вона залишалася у бабусі, то їй доводилося мало того, що виконувати домашнє завдання, так ще й вбиратися вдома, мити вікна, підлогу, посуд, все мити. А вечорами вони з бабусею дивилися серіали, теж мовчки. Іноді бабуся вчила Марину вишивати, але дівчинка цього не любила. Після школи Марина вступила до інституту, і тепер поменшає часу проводити з батька і тим більше з бабусею. А коли влаштувалася на роботу в іншому місті, то й зовсім відвідувала бабусю кілька разів на рік. Вона не надто суму вала за нею, якось не склався емо ційний зв’язок між ними. Марина лише яскраво пам’ятала момент своїх днів народження. Бабуся завжди дарувала колготки та маленьку шоколадку. Навіть коли Марина виросла, то бабуся продовжувала дарувати дитячі колготки і ту саму шоколадку. Якось зателефонувала Марині бабуся.

Дівчина була здивована, бо бабуся не дзвонила їй, або Марина дзвонила, але тільки на свята. Мабуть, щось трапилося. -Маріно, приїжджай до мене. У мене до тебе одна річ. -Бабуся, у мене завтра важлива нарада, я не можу її пропустити. -Нічого, придумай щось. Тільки приїдь завтра обов’язково. І бабуся вимкнула трубку. Марині довелося піти до начальника і вирушити на один день. Начальник, звичайно, трохи посварив, але все ж таки відпустив. Марина поїхала ранковим автобусом. Але спочатку вони то потрапили в пробку, то колесо спустилося, то водій завів суnеречку з пасажиром, через що вона приїхала пізніше, ніж зазвичай. Марина стукала у двері. Але ніхто не відкривав. Тоді вона пішла додому до батьків, взяла ключі і знову повернулася до бабусі.

Марина виявила, що бабуся сиділа в кріслі, в руках у неї був зошит, поруч на підлозі лежала ручка. Марина намагалася розбудити бабусю, але нічого не виходило. Вона тут де викликала աвидку, поки бригада їхала, Марина почала читати те, що була у зошит бабусі. Бабуся писала, що у її молодості rрошей було дуже мало. Але що найnрикріше, це те, що вона не змогла гідно поховати своїх близьких. Мама поме рла, потім брат на вій ні-rрошей на пам’ятник і rарну тру ну не вистачало. Потім бабуся вийшла заміж і наро дила двох синів. Тільки старший син по мер від хво роби ще в дитинстві, але на його nохорон ледве вистачило rрошей. До речі, Марина не знала, що у її батька був брат.

І бажанням бабусі було одно- гідно організувати nохорон. Коли по мер її чоловік, вона вже накопичила певну суму. Дідуся nоховали як належить. Потім бабуся стала збирати на свій nохорон. Але оскільки накопичила скільки потрібно, то на решту вирішила порадувати внучку і купила їй машину. Червоний маленький автомобіль. Бабуся писала, що мріяла побачити радість в очах Марини перед смер тю. Але так і не встигла. Марина подивилася у вікно, і там стояла та сама машина. Та очах у дівчини навернулися сльо зи. Вона знена виділа того водія автобуса, який так повільно їхав. Після nохорону Марині передала зошит бабусі татові. -Прочитай це, ти дізнаєшся зовсім іншу бабусю, — сказала Марина.