Яскраво-рожева сумка Тамари Степанівни, яка повернула їй віру у людство

Тамара Степанівна та Ігор Миколайович поверталися додому. Вже біля порога Тамара згадала, що залишив сумку з великою сумою rрошей на лаві у вокзалі. Ігор довго дивився здивований на Тамару, думав, що можна з цим поробити. Через 5 хвилин прийшла думка, він запропонував: — Жінко, не переживай. Їхати на вокзал немає сенсу, хтось та й підібрав точно. Поїхали одразу до правоохо ронних орrанів, там точно стояли камери. Подивимося, яка доля нашої сумки, хто взяв чи ще щось… а може, вже у відділення принесли. — Ну ти даєш! Ти справді думаєш, що ще добрі люди залишилися? Пиши – проnало. Немає більше цієї сумки і rрошей… бідні люди похилого віку без нічого залишилися. — А ти, жінко, хіба не пам’ятаєш? Як мені срібні портсигари повернули?

— То це було тоді, а зараз люди зовсім інші… Вони вирушили писати оголошення про зникнення. Тим часом на вокзалі цю сумку знайшов чоловік на ім’я Женя. Він одразу звернув увагу на цю помітну, яскраво-рожеву сумку, з такою рідко хто їздить. Він подумав взяти сумку і завтра вранці віднести до правоохо ронних орrанів, щоб там розібралися зі втраченим добром. Трохи прочинивши сумку, він побачив багато різних продуктів. Вдома він вирішив дістати всі продукти розкласти в холодильник, щоби не зіnсувалися. Коли він діставав продукти, він здивовано виявив, що до них прилипли купюри дола рів та єв ро. Чоловік одразу ж насторожився. Він думав, що, можливо, ці rроші вкрадені.

— Де ж вони стільки добра знайшли? Кого обчистили? — тихо промовив Женя сам собі, — гаразд, не моя справа, завтра віднесу, нехай вирішують. Вра нці він пішов у відділок поліції, повідомив про знахідку, передав сумку. Його подякували, похвалили за такий чесний вчинок, потиснули руку. Задоволений він повернувся додому. Через кілька днів йому зателефонувала Тамара Семенівна і подякувала за доблесний вчинок, сказавши, що він повернув їй віру в добро та чесність людей. Розповіла, що це все заощадження, які є у неї та у чоловіка. Взяли з собою «для спокою», а самі втратили… Наполегливо вона запрошувала Женю до них у гості, до Осинівки. Він не міг відмовити наполегливій Тамарі Семенівні, і за кілька місяців приїхав до неї в гості. Там зустрівся з їхньою онукою Катею. Через рік Катя та Женя зіграли весілля. У них уже троє дітей. За кожним святковим столом вони згадують історію з рожевою сумкою, яка принесла їм стільки щастя.