Третій син у сім’ї щастя чи нещастя. Ось моя історія.

Коли моя подруга народила третю дитинку, то ми з сином прийшли привітати її. А вона мені каже: — Ти жартуєш? З чим вітати? Ти чудово знаєш, що я дівчинку хотіла. А тут знову хлопчик уже третій. Закінчила фразу і почала плакати. Я питаю: — Хіба ти не знала, що в тебе буде хлопчик? — До 30 тижнів не могли визн ачити стать дитини на УЗД: то лежить не так, то рукою закрився. Я все сподівалася, що дівчинка буде. Лише у 30 тижнів сказали, що хлопчик. З того часу й плачу. — Оксано, припини! Діти це щастя! Ти подивися який здоровий, гарний.

Яка різниця, якої статі дитина? А твій чоловік, що думає? А вона все своє твердить: — Величезна різниця! Невже ти не розумієш? Я дівчинку хотіла… А чоловік що? Йому все одно. — Ти як дитина, їй богу. Досить скиглити! Якщо народила, то й виховати повинна! Як назвали синочка? — Ванькою. Як ще можна молодшого сина у сім’ї назвати? А Ванько, ви б його бачили. Такий усміхнений малюк. Чудовий такий із велич езними мигдале подібними очима.

Говорю своєму синові: — Давай заберемо його до себе. Дивись який гарне нький, ще один братик буде. Подруга каже: — Так, так забирайте. А син мій відповідає: — Мамуль, не треба. У нас і так два хлопчики. Давай краще собаку заведемо, ти мені обіцяла. Оксана знову заплакала. Скільки я з нею не говорила, все було без толку. Я вирішила, що це в Оксанки післяпологова депресія, пройде згодом. Так і було вона упокорилася з народженням сина, але від цього любити його більше не стала.

Вона почекала, поки йому два роки буде і влашт увала його в сад. Але все лежить на плечах бабусі. Відводить і приводить до ясла Ваньку. Інші батьки та вихователі у групі скаржаться, що його вічно наводять хворого, сопливого, а претензії пред’явити нікому. Батьків «вдень з вогнем не знайдеш». А з бабусі взяти нічого, вона каже: — Мати сказала, я й привела. А у подруги на все одна відповідь: «Ми з чоловіком багато працюємо, щоб ораву цю прогодувати». Бідолашна дитина, не догодила мамі тим, що народилася хлопчиком.