Від електрика до пляшки: до чого може привести життя у занедбаному селі?

Віктор Олександрович уже вийшов на пенсію. Йому дуже не хотілося, бо вдома нема чого робити. Він працював до останнього, але лазити по опорах уже небезпечно. Бригадир порадив влаштуватися у ЖКГ. Там безпечніше і по опорах лазити не доведеться. Але пенсіонер вирішив поїхати до мами до села. Дружина їхати з ним відмовилася. Треба було стежити за онуками, відводити їх у садок та на гуртки. А мама переїжджати до міста не хотіла. Ось Віктор Олександрович зібрав невелику валізу і поїхав. Вигляд села здивував чоловіка. Все було зруйновано. Половину будинків розвалено, вікна забиті. Працює лише магазин. А жили тут лише старенькі бабусі та дідусі. Мати була здивована тим, що син вирішив приїхати. Вона дуже зраділа. Віктор Олександрович поставив новий паркан, полагодив лазню.

А коли сусіди довідалися, що він колишній електрик, то почали приходити до нього по допомогу. Платили на селі не грошима, а самогоном. Віктор Олександрович майже щодня ходив на рибалку, а ввечері біля хвіртки на нього вже чекали нові друзі, точніше товариші по чарці. Спочатку пили вони пристойно, закушували і все скидалося на веселе застілля. Але пізніше все село дізналося про новий електрик і майже щодня приходили люди зі своїми приладами. То чайник, то міксер, то ще щось полагодити. Самогона ставало все більше, а гуляння не припинялися ні на день. -Зіп’єшся ти тут, Вітя. Повертайся до міста, до дружини, – казала мама. Але Вікторе Олександровичу проблеми не бачив.

Одного разу він прийшов додому пізніше, ніж звичайно. Він зайшов у будинок і побачив, що мама лежить біля грубки. Підбіг, підхопив її. Рука матері впала, вона не розплющувала очі і не дихала. Віктор Олександрович усе зрозумів. Дружина та онуки приїхали на похорон. Після цього Віктор Олександрович добряче запив. Раптом він прокинувся від холоду. Але довкола було темно і пахло землею. Він лежав і було важко ворухнутися. -Де я? Що трапилося? Нічого не пам’ятаю. Невже в могилі… -Витя, чого репетуєш? Послухався голос його друга — товариша по чарці Сані. -Напився ти вчора, що замість дверей під сходи заліз. Чи застряг? Вставай, пішли опохмелитись треба. -Ні, все вже. Це була межа. Наступного дня Віктор Олександрович зібрав свої речі та повернувся до дружини до міста.