Ну і як тобі живеться з батьком моєї дитини. Запитала у мене однокласниця Олександра. У мене очі трохи на лоб не висkочили з подиву. А наступної хвилини багато стало на свої місця.

Ми з Шурою дружили з першого класу, бо мешкали по сусідству. Але у підлітковому віці якось віддалилися один від одного, почали гуляти у різних компаніях, не ділилися, як раніше, одне з одним усім у світі. У 9-му класі Шура завагітніла. Скільки я не випитувала, вона не зізналася, від кого. Коли вона була десь на п’ятому місяці, їхня сім’я – вона, мама, тато і молодша Шурина сестра — виїхали з нашого містечка в іншу область, і наше спілкування взагалі перервалося. Я весь час відчувала, що вона не хоче підтри мувати зв’язок. Від Шуріної тітки моя мама дізналася, що та народила, а потім доучилася у вечірній школі, вступила до технікуму. У мене ж закрутилося своє життя. Я вже навчалася в універ ситеті, приїжджала до нашого райцентру на вихідні. І почав до мене доглядати наш місцевий красень Костя, на три роки мене старше. Костя мені подобався давно, ще зі школи. Але я тільки таємно мріяла про нього, адже була маленькою, а він таким дорослим. А тут – таке щастя! Одним словом, ми з Костею вже 5 років як одружені, у нас росте 3-річна донька. Переїхали до обласного центру, бо тут із роботою краще, купили квартиру.

Все добре. І ось півроку тому приїжджаємо ми погостювати до моїх батьків, і випадково зустрічаю я в центрі нашого містечка свою колишню подругу-однокласницю Олександру. Усміхнулася їй, привіталася, підійшла ближче. А вона мені й видала замість «Привіт»: — Ну і як тобі живеться з батьком моєї дитини? — Запитала у мене однокласниця Олександра. У мене очі трохи на лоб не вискочили з подиву. А наступної хвилини багато стало на свої місця. Виявилося, від мого Кістки і завагітніла у 9-му класі Шура. Забула сказати, що Костянтин із доволі заможної родини.

Так ось, Шуру він не любив, одружуватися з нею не збирався, якось вийшло після дискотеки, на якій, по суті, 15-річної Олександри і бути не повинно було. Одним словом, обійшлося батькам Кості все в кругленьку суму… Шурі я відповіла тоді, що живеться мені з Костею чудово, а до того, що там між ними вийшло, я жодного стосунку не маю. Довго я того дня ходила вуличками рідного містечка, все думала, як же бути мені тепер із цією інформацією. Поговорила з чоловіком тільки наступного дня, коли охолола і все зважила.

Костя зізнався, що вже потім часто думав про сина, але батьки їх – його та Олександри – домовилися тоді, що їхні родини ніяк не перетинатимуться, що те, що трапилося між дівчиною та хлопцем, має залишитися таємним. Що Шура та Костя мають жити кожен своїм життям, начебто нічого й не було, а рішення Олександри народжувати – це повністю її вибір, який підтримали її батьки. Ось так і вийшло, що у моєї однокласниці син від мого чоловіка… ще й безбатченка, бо Шура так і не вийшла заміж. Я сказала Кості, що зможу залишитися з ним, а в нашій родині будуть лад і мир лише тоді, коли він відтепер підтримуватиме сина. Ось уже півроку, як Костя платить на свого старшого сина Святослава аліменти; Шура навіть віддає хлопчика іноді Кості, і він привозить його до нас на кілька днів. Можливо, такі тимчасові «канікули» без дитини дадуть можливість влаштувати своє особисте життя. Нині мене все влаштовує; я рада, що син чоловіка тепер має батька та спілкується із сестричкою, нашою донькою Міланкою. І добре те, що Олександра живе не в одному з нами місті.