Після довгих спроб змусити себе кохати вона, нарешті, зробила це, подавши на розлучення.

День, коли я здобула перемогу над самою собою, я подала на розлучення. Рівно два роки я не могла наважитися вийти з токсичних стосунків та перебороти саму себе. Коли ми з чоловіком одружилися, все було добре… або мені так здавалося. Я його дуже сильно любила, хоча вже й не знаю була то кохання чи проста прихильність через страх залишитися самотньою. Я завжди була слухняною дружиною, у вічних спробах догодити чоловікові. Спочатку я вмовляла себе, що це лише тимчасові труднощі і все минеться. Потім, я стала усвідомлювати, що він мене просто не любить, а тримає поруч тому що зручно: прибирання, приготування, на додачу хороше ліжко, не доводиться пропадати в барах у пошуках партнерки.

Я думала, що зможу його закохати у себе. Сліпо вірячи в це, я щодня прогиналася під нього, намагаючись зробити якнайкраще. Але зовсім забула про те, що я теж маю гордість і взагалі я жінка. Він бачив у мені слабке дівчисько на побігеньках, яке пробачить кожне його жорстке слово. Потім ситуація посилилася, слова перейшли до дій. Він не приходив ночами, а я як дурниця сиділа всю ніч, сподіваючись, що скоро він прийде. Не дзвонила, думала навіщо, заважатиму, нехай відпочиває. Правда, від чого? Тоді собі цього питання я не ставила. Якось він забув мене привітати з днем народження. А я одразу його виправдовуватиму. Мовляв, чорт із ним, навіщо ці квіти все одно зав’януть, він мене і без цих знаків уваги любить.

Я вважала, що може його таке ставлення, регулярні образи — спроба виховати та пояснити мені, якою треба бути. Тільки не врахувала, що це проста неповага до мене. Коли я зрозуміла, що більше не витримую, почала виношувати ідею розлучення. Щоправда, йому як сказати, не знала. Але все було легше, ніж я думала. Я сказала чоловікові, що хочу подати на розлучення. Його відповідь була коротка: «Окей». Але це мене не зупиняє думати про те, що може не все ще втрачено. Може наші стосунки ще можна врятувати… Моя прихильність сильніша за здоровий глузд… Вже й не знаю, що думати. Але цей крок зробила і сподіваюся, що вистачить сили волі не відступити назад.