Знайшли своє щастя на пенсії, але тривало недовго. Що буде далі з дідусем Петею?

Нонна повідомила всім радісну новину — вона виходить заміж. Ще до пенсії вона розлучилася з першим чоловіком і ось через 8 років знайшла собі нового нареченого. Звали його Петро Петрович. Він був викладачем університету. Нонна покликала його на сімейну вечерю, щоб познайомитись із дітьми. -У мене нічого і немає. Ні сім’ї не було, ні дітей. усю зарплату я витрачав на книги, а жив із мамою. Як вона померла, то за півроку сталася пожежа. Так і книжки згоріли. Я після цього в лікарні лежав інсульт. Мені виділили кімнатку у гуртожитку. Так і впораюся. Хоч Петро Петрович не мав дітей, проте онукам і дітям Нонни він дуже сподобався. Навіть під час весілля він розповідав онукам цікаві історії та вислуховував їхні думки. Так його почали називати дідусь Петя. Але щастя тривало недовго. Нонна сильно захворіла. Рак крові та ніякі таблетки, та лікування не допомагало. Вона танула на очах. -Зате вмираю у колі дітей, онуків та кохану людину. Я щаслива, — казала Нонна. Вона пішла швидко та тихо. Вночі.

На похорон з’явилася її сестра Лідія. Лідія давно не спілкувалася з родиною Нонни і їй одразу не сподобався Петро Петрович. -Це якийсь альфонс. Без квартири на старість. Пил у вічі кинув родичкам, вони й повірили цьому дідові. А сам квартиру забрати хоче. По ньому це видно, – думала Лідія. На поминках усі зібралися у квартирі Нонни. Петро Петрович не знав, куди сісти. Без Нонни він почував себе непотрібним та чужим. Він зовсім ослаб за час похорону і ледве міг ходити. -Дідусю Петю, садити на своє місце на чолі столу, — сказала внучка Аня. Лідії це не сподобалося, і вона почала пускати отруту. -То що з квартирою вирішили? Розташування відмінне, можна зробити ремонт і дорожче продати. -Лідію, посоромся Бога, — буркнула сусідка.

-Хоч так, краще здавати в оренду, так більше зиску буде, — не замовкла сестра. -Квартиру продавати не будемо. У ній дідусь Петя житиме. А якщо ти копійку з продажу отримати хотіла, то йди сюди, — спокійно сказав син Нонни. -Та як ти з рідною тіткою розмовляєш? -Рідний? Не з’являлася у нас роками, мамі ніколи в житті не допомагала, а тільки на похорон прийшла, та ще й про гроші та квартиру кажеш, – засудила сусідка. Лідія демонстративно пирхнула, вийшла з-за столу і голосно грюкнула за собою дверима. -Що ж ви через мене сваритеся. Я переїду до себе в кімнату. Не можу я без Нонни в її домі жити, — тихо промовив Петро Петрович. -Дідусю Петю, живіть у квартирі. Ви нам як рідний. Вас діти дуже люблять, і мама любила. Ми за вами стежитимемо. Тільки залишайтесь, — умовляв син Нонни. Петро Петрович погодився. Він ще правнуків Нонни няньчив. І правнуки його також дуже полюбили.