Син виселив матір із їхньої спільної дачі. Навіть онуків до її квартири не привозить; бачите — місця мало

Людмила розлучилася з чоловіком, але на аліменти не подавала. Він хоч і знайшов собі нову дружину, але першій залишив будинок за містом із територією. Все по-чесному, Людмила не стала псувати стосунки з колишнім чоловіком, а зайнялася городом. Посадила яблуню, у теплиці свої овочі. Ростила сина Мишка. Правда син ріс примхливим, розпестили його сильно. У школі потрапив у погану компанію, усі сусідки шкодували Люду. Але настав час армії, всі довкола казали, що армія з нього справжнього мужика зробить. Людмила сподівалася, що син зміниться. І зміни справді відбулися. Відразу після армії він одружився, і з новою нареченою приїхав додому. Настя вже була вагітна. Так і розпочалися перші проблеми. Насті не подобалося заміське життя: -Так у вас звичайний будинок, я-то думала котедж. А що тут так багато дерев? Все одно кислі яблука, можна все спиляти і дизайнерський ландшафт поставити.

А навіщо ці жахливі теплиці? Овочі і так у магазині продають, теплиці дарма місце займають. Людмила новій невістці не перечила, все ж таки та в положенні, може тому обурюється. Але тут на голову впала нова біда. Батьки Насті вирішили переїхати замісто. Грошей на новий будинок поки що не вистачало, ось вони й вирішили «тимчасово» оселитися у Людмили. Люда ж щодня їздила на роботу до міста. Вона була викладачем у школі. Після того, як Людмила повернулася з роботи додому, то зауважила, що її яблунь просто нема. Зрубали. -Мамо, зрозумій. Настя сказала, що для дитини потрібний басейн. А ці дерева заважали. Ну нічого страшного, у нас цілий рік яблука продають. -Так одна справа продають, зовсім інше-своє з городу. Людмилу ніхто не слухав.

Наступного разу знесли теплицю. -Та навіщо вона нам? Ти так багато часу в ній проводиш, заради пари помідорів. Ось у магазині все можемо купити. А замість теплиць буде мангал із столиком. Краса! Після народження близнюків нічого не змінилося. Батьки Настя також жили з ними в будинку, Настя висувала нові примхи, а Мишко працював і слухав дружину. Одного дня Людмилі родичі запропонували таке: -Все одно ви щодня в школу в місто їздите. А навіщо вам стільки клопоту? Давайте вам квартиру в місті купимо, а ми з дітьми залишимося. Люда погодилася. А що ще лишається. Все одно від колишньої дачі нічого не залишилося. Люда у власному будинку почувала себе чужою. Натомість у міській квартирці було непогано. Скромно, зате за своїми правилами та з розсадою на підвіконні.