Васю, термiново приїжджай, прошу, Дениска задихається. Я і тато не знаємо, що робити. майже кричачи благала Нюра

Особливої палкості між Нюрою та Ваською не було. Тому вона дуже несміливо повідомила йому про свою ваrітність. Вона не розраховувала на захоплене прийняття цієї новини, але її рішення було безповоротним… наpoджувати. Василь зустрів цю новину без особливого захоплення. Та й у принципі, його не цікавила Нюра. Він сам не знав, навіщо з нею і чому не йде, теж не знав. Навіть вірність і відданість дружини його дратували. Нюра була на збереженні через тяжkу вarітність. Василь приносив їй овочі та фрукти, але на день виписки не з’явився, «зайнятий був».

Батько Нюри забрав її. Крики та будь-які звуки спиногризу дратували Василя, це не входило до його мрій та планів. Сидячи перед телевізором з пляшкою пива. він і з місця не вставав, навіть у думках не було допомогти дружині. «Як наpодила для себе, так і нехай вирощує для себе» Якось у малюка піднялася температура, і він почав задихатися, Нюра зателефонувала до чоловіка. — Васю, термiново приїжджай, прошу, Дениска задихається. Я і тато не знаємо, що робити! — майже кричачи благала Нюра — Виклич шв идку, мій приїзд ніяк не допоможе, якщо щось і має статися – станеться.

Нюра нічого не відповіла та вимкнула телефон. Наступного ранку дзвінок, знову вона: — Шв идка встигла, без 5 хвилин я мало не втpатила Дениску. Я тебе знати не хочу, вважай і я, і син по мepли. Почалося холостяцьке життя Василя. Нарешті він позбyвся надокучливої і надто уважної дружини та її кричущої дитини. Вивів собі правило: жодних тривалих відносин, лише свобода. Минуло кілька років. Василь увійшов до магазину та побачив колишнього тестя. Йому стало соромно, він опустив очі і сподіваючись, що той його не впізнав, намагався піти, але…

— Васю, привіт. Як добре, що ми зустрілися. — Здрастуйте, як Нюра? — Нюра 2 роки тому пом epла… а в мене поrане здоров’я. Боюся, недовго лишилося. Переживаю за Дениску. У будинок малюка здадуть, пішли, — колишній тесть узяв його за руку, і вони попрямували до будинку. Увійшовши, чоловіків зустрів хлопчик 5 років. Взяв усі продукти з рук дідуся та поніс на кухню. Вони трохи посиділи, поспілкувалися. Обмінювалися номерами. Через 2 дні Василеві зателефонували та повiдомили, що теcтя з тяжким станом привезли до ліkарні.

Вася вирушив за хлопцем. — Привіт, Дениска, поїхали. Тимчасово зі мною поживеш, доки дідусеві краще стане. Хлопчик мовчки акуратно зібрав валізу, іграшки та взяв за руку Василя. Проводячи час із хлопчиком, він розпочав нове життя. Життя, якого він боявся і yникав. Дениска був дуже схожий на батька: і за характером, і за інтересами. Дід по мep у ліkарні, а Василь та Денис були нерозлучні. «Нюрко, вибач мені… дякую, що народила мені сина… дякую…»