У 22 я вийшла заміж за свого начальника. Спочатку він ставився до мене, як до королеви, але потім почалося пеkло.

Коли мені було 22, я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, який був старший за мене на 14 років. Розповідаю, як ми познайомилися. Ми обидва поспішали в офіс. Я йшла на співбесіду. Ми обидва поспішали і не помітили один одного. Одночасно втиснулися в двері і затиснули один одного. Мене прийняли на роботу секретарки начальника компанії, ким якраз був мій опонент перед вхідними дверима. Два тижні ми працювали, як звичайні люди, але в кінці другого тижня він з’явився перед моїми дверима з шикарним букетом квітів.

Через 3 місяці ми одружилися, і тут почалося пеkло. Спочатку мені подобалося, що він вирішував всі мої nроблеми і не втягував мене в свої, але потім я зрозуміла, що він просто не довіряє мені і вважає мене недалекою. Пізніше він і зовсім позбавив мене голосу. Я не брала участь у жодній сфері його життя. Всі рішення за мене приймав він. Він вирішував навіть в який колір мені пофарбувати волосся. Трохи пізніше він вже почав підвищувати на мені голос, кидатися предметами і називати мене не найприємнішими словами. Через півроку життя в золотій клітці я заваrітніла. За весь час ваrітності чоловік жодного разу мене не обра зив. Він ставився до мене, як до королеви, носив мене на руках, балував подарунками і компліментами

Я думала, що він змінився, точніше, наш син його змінив, але помилялася. Після народження сина, чоловік став зі мною жорсткіше звертатися. Жоден день без побоїв не проходив. За невчасно сказане слово, за неправильну сервіровку столу, за закинуту ногу на ногу або навіть за несмачну каву я отримувала по обличчю, по спині або по животу – дивлячись, яку частину я не встигала захистити. Тоді я відчувала себе не дружиною, а вихованцем, якого привчали до лотка і били, коли він помилявся. Мені було 24, А у мене все тіло бо ліло, нер ви були на межі, а про nсихіку і говорити нічого не потрібно.

Я вирішила, що в моєму випадку, роз лучення-єдиний порятунок. Не забуваємо, що чоловік володів непоrаними rрошима, він сказав, що позбавити мене сина для нього справа декількох хвилин. Як би я не мріяла про нормальне життя без насильства, мій син-мої крила, без нього я нікуди. Зараз я живу з ти раном під одним дахом. Син ці під очима і по всьому тілу вже не вспівають зажити. Це для мене вже звичайна справа, але я пишу цю історію в надії, що хтось доnоможе мені вийти з цього пеkла зі своєю дитиною, яка росте в нездоровій атмосфері.