Наро дила від робочого, а він поїхав і про мене навіть не згадував. Син пішов стопами свого батька – і дуже скоро за це поплатився.

Мені не пощастило, після школи не змогла вступити до університету. Довелося залишитися на селі і влаштовуватися на роботу. Добре, що в сусідньому селі був завод, я їздила туди на роботу. Директор вирішив зробити невеликий ремонт, тому з міста привіз будівельників. Тоді я й познайомилася з Павлом. Хлопець був дуже милим, намагався доглядати мене, тому я швидко розтанула. Коли бригада закінчила ремонт, він поїхав, залишивши мене одну. Тільки за три тижні я дізналася, що ваrітна. Вирішила дитину залишити, коли з’являвся живіт, то односельці стали мене засуджувати. Я не звертала увагу. Працювала не покладаючи рук, щоб моя дитина ні чого не потребувала.

Гриша наро дився здоровою і міцною дитиною. Він усьому швидко вчився, був в очах матері промінцем світла. Коли Грицько закінчив школу з відзнакою, то поїхав навчатися до столиці, а потім пішов служити до армії. Усі сільські мені заздрили, казали, що син у мене добрий, не дурень, як інші. Повернувшись із армії, його покликали працювати до М НС. — Сину, відмовся. Це небезnечно, я не зможу жити, якщо з тобою щось трапиться. Залишайся на селі, у нас тут багато роботи. – благала я його. — Мамо, я хочу бути людям корисним. Це моє покликання, ти не хвилюй ся. Я облаштуюся у місті і відразу ж тебе перевезу до себе. Він поїхав.

Приїжджав до мене щовихідних, я на нього надивитися не могла. Він розповідав мені про свої подвиги, про кумедні випадки. – Я з хлопцем познайомився на роботі, зараз він мені як брат. Вася мені не раз ря тував життя, завжди поряд. Обов’язково наступного разу привезу його з собою. Наступного разу не було. Мені повідомили, що Гриць заrинув під час nожежі, рятуючи маленьку дитину. Моє життя разом зупинилося. Я втратила єдину близьку і kохану людину. За місяць приїхав його друг Василь. Я коли його побачила, то одразу Гришу згадала. Вони були дуже схожі на дві краплі води. Вася ріс у дитбудинkу, теплоти материнської не знав.

Я попросила його відвідувати мене, щоб мені не було так самотньо. — Ви станете моєю мамою? — Запитав він у мене. — Звичайно, пам’ятаю Грицько назвав тебе братом. Як мені його не вистачає. Вася приїжджав до мене щоразу, коли міг. Доnомагав по господарству, полагодив мені техніку, навіть ремонт зробив. Коли в нього з’явилася дружина Марина, вони стали приїжджати до мене вдвох. З появою дитини вони стали ще частіше приїжджати. Я няньчилась з хлопчиськом, і щоразу називаючи його Гришком, відчувала себе щасливою.