Ірина викидала сміття, коли безд омний на смітнику раптом заговорив з нею. І жінка вирішила допомогти йому вийти з цієї ситуації

Ірині було вже далеко за п’ятдесят. В її житті було все. І велика любов довжиною в життя, і діти, і вже онуки. Коханого чоловіка Петра не стало п’ять років тому. Раптово. Жила вона одна в маленькій однокімнатній квартирці. Свою трикімнатну вона віддала синові. Вони з дружиною чекали вже третю дитину. А сама переїхала в їх однокімнатну. Донька не ображалася. Адже у неї теж все було чудово. Чоловік, двокімнатна квартира в центрі і дочка третьокласниця. На вихідні Ірина їздила в гості. Те до одних, то до інших. А іншим разом і вони самі до неї приїжджали. Працювала Іра головним бухгалтером. Можна було б піти вже на пенсію, але що робити вдома одній в чотирьох стінах? Весна — час змін. Затіяла Іра ремонт у своїй квартирі. Такий, невеликий ремонт. Переклеїти шпалери, двері підфарбувати. Ну може ще меблі переставити. Син пропонував, мовляв, мама почекай до вихідних. Але нудно Ірині було у відпустці сидіти.

Ну ось, покликала вона на середину кімнати всі меблі. Крім величезного шафи. Ну ніяк не піддавалася вона їй. Вона вже виклала все з неї, але шафа стояла нерухомо, як укопаний. — Фух, ну і Бог з тобою! Стій! Діма приїде, пересуне тебе! — тільки й сказала Іра. Ну раз витягла речі, то вирішила перебрати і викинути старе, нікому не потрібне. Набрала цілий мішок, і потягла на смітник. Біля контейнерів, прямо на землі, сидів чоловік. Безд омний. Брудний весь, оброслий. Іра скоса подивилася на нього, проходячи повз. — А я не завжди такий був , — раптом заговорив чоловік. — Що, перепрошую? — Я знаю, що я вам неприємний. Але я не завжди таким був. І я колись жив в гарній квартирі. І робота у мене була. Дружини нестало, — він витер пальцями сльози з очей. — А ніяк не міг впоратися з тим Так, розумію, сам винен. — Познайомився я з Оксаною. Стала вона до мене приходити на гулянки. Потім і брат її у нас оселився. Гульбані вже втрьох. Ну от якось і дали мені паперу підписати … А потім за двері виставили. Довести щось нікому не зміг.

І рідні у мене зовсім немає. Йти нікуди. Роботу я втратив ще коли загуляв. Документів у мене теж не було. Втратив десь. Ось і виявився я на вулиці. Але ви не думайте. Я працюю. Де занурити треба. Де прибрати. Платять копійки. Але я їх на їжу витрачаю. А тут я одяг збираю. Люди часто залишають хороші речі — Так я і не думала Іра знизала плечима і пішла. Але раптом зупинилася. — А шафу зможеш пересунути? Багато не заплачу, але — А тарілка супу гарячого знайдеться? — зупинив її чоловік. -Звісно. — Тоді ходімо! Він залишив свої пожитки тут же біля контейнерів, сховав за баки і поплентався за Іриною. Роззувся ще на майданчику і зняв з себе брудну куртку. -Щоб не наслідити вам, — пояснив він. З легкістю пересунув шафу. І вже зібрався виходити. — Ти куди, а суп? Він посміхнувся. Іра тільки зараз помітила, які у нього променисті очі. — А хочеш в душ? — А можна? — з якимось недовірою і надією запитав він. -Іди. Ось рушник, шампунь, мило. — Спасибі. Він провів у ванній хвилин тридцять. Вийшов звідти пахне шампунем і причесаний. Тільки тепер Ірина розгледіла вік чоловіка. Йому було не більше п’ятдесяти. Добрі очі з павутинкою зморшок, гострий прямий ніс, в міру тонкі губи.

-Ех, поголитися б ще … — мрійливо сказав він. — Тебе як хоч звуть, помічник? -Ілля. — А років тобі скільки? — питала Ірина, ставлячи перед ним тарілку з супом і хліб. — Так побільше ніж вам. П’ятдесят два. Ірі було приємно. Вона порахувала це за комплімент. — Їж. А я Ірина. -Ну от і познайомилися, — сказав Ілля, жуючи хліб і сьорбаючи з великим задоволенням суп. Доївши суп, він було зібрався йти. Але чомусь Ірині так шкода його стало. Слухай, Ілля, а може ти мені з ремонтом допоможеш? Грошей багато немає, але трохи зап … — Та мені грошей і не треба, якщо нагодуєш. — Значить домовились? — Домовилися. Робота закипіла. Удвох вони дуже швидко закінчили з ремонтом. Через тиждень квартирку Іри було не впізнати. Все блищало чистотою і новизною. Весь цей тиждень Ілля жив у Ірини. Стелила вона йому на кухні на розкладачці, а сама закривалася в кімнаті. Але закривалася вона тільки перші дні. Потім і взагалі перестала. Вечорами вони сиділи за чаєм. Ілля багато розповідав про своє життя. Він виявився дуже цікавою людиною, з незвичайним минулим. Поступово Іра прив’язалася до нього. І коли ремонт був закінчений, їй дуже не хотілося його відпускати.

Але як його залишити, під яким приводом? Так Іллі і самому не дуже хотілося йти назад на вулицю. Слухай, Ілля, — зважилася, нарешті, Іра, — а ти залишайся поки у мене. Ми тобі документи зробимо, я сина попрошу, він допоможе, так на роботу тебе влаштуємо куди-небудь. А там, дивись, і житло собі знімеш? Ілля не став заперечувати. Син спочатку з недовірою прийняв нового знайомого матері, але потім заспокоївся. Допоміг відновити документи, для нього це було нескладно. Іра допомогла Іллі влаштуватися на роботу, подбала за нього в своїй фірмі. Вони його одягли. Помитий, причесаний і нагодований — він став виглядати набагато молодше. До того моменту, як Ілля отримав першу зарплату і можна було підшукувати своє житло, Іра настільки звикла до нього, що і відпускати не хотіла. Та й Ілля сам не поспішав йти. Переросла їх дружба в щось більше. Іра нікого не слухала. Ні дітей, які кричали, що йому тільки квартира потрібна, ні друзів, ні колег по роботі. Вона була щасливою. Щаслива від того, що в своєму вже немолодому віці зустріла нову любов і тим самим продовжила свою весну …