Жінка Все Життя Прожила Для Чоловіка І Доньки, Але Випадкова Фраза В Автобусі Змінила Всі Її Погляди

Маршрутку штурмували, немов ворожі позиції. Час «пік». Люди поверталися з роботи і прибували на вокзал приміські електрички. Ще й дощ почав накрапати. З двома непідйомними сумками Ліда ледве запхалася в автобус. Водій віз пасажирів так, немов це були мішки з картоплею. Коли в черговий раз різко загальмував, ті що стояли поруч дівчини полетіли на Ліду. — Триматися не можете ?! — гаркнула жінка. — Вибачте, ми ненароком, — мовила одна. Але Ліда «завелася» і на адресу дівчат і всієї молоді посипалася купа звинувачень. І такі, і сякі … Пані, напевно, ви ніколи не були молоді, — сказала та, яка вибачалася. — Чи не носили коротких спідниць, не любили,не жартували. З колиски були злою пенсіонеркою. Ліда моментально прикусила язика. Вона ще не пенсіонерка. Просто, виглядає … На своїй зупинці ледве виволокла торби. І відчула до себе жалість. Аж в очах «засолоніло». Зачепила її дівчисько … Переступивши через поріг квартири, гримнула сумками біля порога. — Стьопка, — гукнула чоловіка, — Занеси-ка все в кухню. — Чекай, дай подивитися, що той депутат скаже. О, так, так … Пора про людей подумати, — ледве відірвав очі від телевізора чоловік. -А про мене ти коли-небудь подумаєш? — знову «заводилася» Ліда. — Мама, чого ви кричите? — виглянула зі своєї кімнати дочка. — Скажи своєму, щоб сумки в кухню заніс. — Славка спить. — Втомився? — Так шукав, шукав він роботу … — Що чоловік, що зять … один мотлох, — злобно кинула Ліда і потягла свою ношу в кухню. Розбирала сумки, a з голови не виходили слова дівчата. Як це вона не любила? Любила! За Стьопкою колись в річку схопилася б, хоча плавати не вміє.

Був першим хлопцем на селі, якби знала, що він таке ледащо. І гарною в молодості була. Одна коса чого коштувала. Це тепер — «хімія» на голові. Мисько з сусіднього села вірші писав. Болотом до клубу три кілометри заради неї чалапав. Даремно глузувала з його залицянь. Тепер Мисько y начальниках ходить. А троічніца Галька, дружина його, — в панях. І коротку спідницю носила. Батько не раз лаявся, що колінами «світить». Бувало, виходила з дому в довгому платті, a з подружками, на танці, переодягалася в «міні». Коли ж це останнім часом в її шафі обновка з’являлася? Все життя годує Стьопку. Сама винна, бо так навчила. А тепер він навіть не знає, де ложки лежать. І ні на одній роботі не може довго втриматися. Тяжко йому. На дачу теж не витягнеш. Зате перед телевізором днював би і ночував. Нічого в хату не приніс. Якби її батьки не допомогли, то замість трикімнатної квартири досі тулилися б y малосімейці … І доньці догоджувала. Усе найкраще — дитині. Вивчила. Зараз медсестрою в поліклініці працює. Але так на роботу нарікає, як ніби кожен день вагони розвантажує. У Ліди також диплом є. Навіть не пам’ятає, куди ту синю книжечку поклала. Що в тому дитсадку заробиш? Те до Польщі на сезонні роботи їздила, то на ринку стояла. Тепер з бригадою ходить ремонти робити. Через зиму ще прикрасить чужі оселі, a навесні знову в Польщу подасться. Зять … Щоб його! Роботу півроку шукає. На малу зарплату йти не хоче, a великої не пропонують. Дочка на свою платню волоче. І Ліда … Так і живе — для чоловіка, для доньки. А тепер ще й для зятя. Власне життя кожен день відкладає на завтра.

Не помічає, як воно пролітає. І якби зараз її не назвали пенсіонеркою … — Що буде на вечерю? — запитав чоловік. — Чогось хорошого хочеться. І це Ліду «добило». Не знала, до чого причепитися, щоб виплеснути злість і розчарування. Погляд причепився. Червоне з білими горошками, старе, вугласте. Таке, як її життя. В серцях кинула гірникі в смітник. За ним туди ж полетіли ще кілька «поранених» чашок, потріскані тарілки, надщерблені стакани. У серванті стоїть посуд не зачеплена. Збирала, збирала … Кому потрібні ті кришталі, сервізи надцятилітньої давності, скляночки з «позолоченими» вінцями? Коли з них їсти-пити? На тому світі? — Ти що, з глузду з’їхала? — заволав Стьопка, побачивши в смітнику купу посуду. — Будеш їсти з нової! — Я що, пан ?! -Я б тобі сказала, хто ти … не шляйся під ногами. Від перепалки прокинувся зять. Поцікавився, що трапилося. Але теща прикувала таким поглядом, що того вмить здуло. Сімейство вляглося спати, a Ліда сиділа в кухні з чашкою холодного чаю. Неправильно вона живе. Правду сказала дівчина в автобусі. Чи не жінка, а загнана конячка. Руки порепались, тому що не вміє у землі в рукавицях працювати. Крему собі шкодує купити. В перукарню ходить не тоді, коли треба, a коли дуже треба. А як дівкою була, то не тільки собі, a і подружкам красу наводила. Як каже сусідка Ксеня? Молодість не повернеш, але нормальний вигляд при бажанні завжди можна мати. Ксеня старше, але з вигляду не скажеш. Ксенії було несолодко. На трьох роботах часом колола. Двох синів на ноги сама ставила, бо овдовіла рано.

Однак, як би тяжко не було, тримала марку. «Жовчі» не набралася. А Ліда » заводиться «з півслова. Вилила холодний чай. Сполоснула гірникі. Витерла сльозу … — Збираєшся на дачу? — вранці запитав Стьопка. — Зараз субота. Буде багато людей. Але автобус коштує дорожче. — Нікуди я не їду. Справи маю. — Це ж які? Уже капусту пізню пора збирати. Квасити. — Треба? Їдь, збирай і квась. Зять в допомогу! Стьопка отетеріло дивився на дружину. Ліда попрямувала до дверей. — А сніданок? — промимрив слідом. Ліда йшла по вулиці і думала: чи то спершу на голові порядок навести, то чи в магазин одягу зайти. Глянула на своє відображення y вітрині. Ні, таки спочатку треба позбутися від «хімії». Добре, що вона відросла. -У вас красиве густе волосся, навіщо ви його «хімією» псуєте? — запитала молода дівчина-перукар. — Так що будемо робити? — Щось … аби було … на ваш розсуд. — Закрасимо сивину. Зараз колір підберемо. Підстрижемо. Вам підійде. Ви чимось схожі на мою маму. Я їй такі модні зачіски роблю! — Ймовірно, ваша мама молодша за мене. — Я пізня дитина. Мама вже на пенсії. Але любить виглядати красиво. Так що, експериментуємо? — Може, ще брови трохи підправити … Ліда аж закрила від несподіванки очі. З великого дзеркала на неї дивилася інша жінка. Помолодшала. З незвичним відтінком волосся. З незвично короткою стрижкою. Майстерно укладеною. Тільки одяг не підходив до нового образу. Дівчина-перукар дружелюбно посміхалася: — Подобається? — Дуже. Спасибі. В той день з’явилися обновки в гардеробі. Стьопка підозріло дивився на дружину. З якої радості такі «реформи»? Зять не міг зрозуміти, чому теща раптом змінила імідж. Дочка зважувала, скільки все це коштує. А Ліда не збиралася нікому нічого пояснювати …