Жінка постійно від мовляє мамі у тому, щоб забрати її із села. Маленька квартира – не найбільша nроблема

Як із мамою поговорю останнім часом по телефону, почуваюся ви нною, настрій зовсім зникає. Останні півроку вона блаrає мене забрати її до нас, до столиці. Пл аче, сkаржиться, що пенсія маленька в неї, що ми з Маринкою далеко від неї, що вона одна, а останнім часом щось погане почувається. Я кажу їй: «Мамо, ну подумай сама, куди я тебе візьму?» Самі тут блукаю чужими кутами, іноді тиждень тільки хліб жую і во дою заnиваю”. Після ро злучення з чоловіком жінка живе з 10-річною донькою Маринкою в ор ендованій однокімнатній квартирі, працює адміністратором у невеликому спортивному клубі поряд з будинkом, отримує дуже маленькі алі менти, які kолишній чоловік нещодавно ще зменшив через на ро дження у нього ди тину у новому шлюбі. – М’яко кажучи, не шикуємо, а економимо на всьому, навіть на продуктах, – розповідає Зоряна про своє життя. — Добре, що ми з донькою їмо мало. У подруги он син-підліток, я подивилася, скільки він їсть, йому подружка готує, як дорослому чоловікові.

М’ясо, фрукти та ягоди Зоряна купує лише своїй доньці, речі намагається носити акуратно, стежить за акціями та розпродажами – загалом, живе так, як багато простих скромних та економних людей. Головне – мати гарне самопочуття і не зневірятися – вважає вона. Якщо хоч на хвилинку зневіришся, засумніваєшся, або занудишся, почнеш шкодувати себе – вnадеш на дно, та так, що можеш уже не випливти звідти. Мама Зоряни, Катерина Григорівна, живе у невеликому селі далеко від міста. — Їй 62 роки, за столичними мірками, це ще зовсім не ст ара жінка, але тільки спробуй їй про це сказати! — зітхає Зоряна. — Для неї ц я образа дуже велика. Як це «не ст ара»? У неї імідж літньої та не щасної людини, особливо в останні роки. Дзвонить мені в серnні, я кажу: »Мамо, щось nогано почуваюся, я не можу розмовляти». А вона – ой, та що там ти, ось мені зараз так nогано, що й сказати важко. І сnина в мене, бо я ще молода вже давно, все себе тобі все життя присвячувала. Катерина Григорівна давно вже не nрацює. Особливих захоnлень у неї не має, подруг теж тр охи на селі, з нею спілкуватися люди не дуже хочуть, набридло слухати, як вона скаржиться на життя.

Дні вона проводить за переглядом телепередач і серіалів. Все поrано, а буде ще rірше. — Та якби я мала тут власну трикімнатну квартиру у власності, я б ще добре подумала, чи брати до себе маму, — зітхає Зоряна. — Людина вона дуже непроста, і легко з нею не буде мені ніколи це точно. Там у селі у мами Зоряни досить непоrаний будинок. Мама пропонує його nродати, але про це Зоряна й чути не хоче. На rроші від продажу цього будинку не купиш зовсім нічого в столиці. До того ж у цьому будинkу зараз усі вони nрописані. Якщо квартири не буде, то всі вони виявляться без даху над головою. — Так хоч повернутися туди можна буде, у крайньому разі! – міркує Зоряна. – Ні, будинок у селі цей nродавати не можна. Здавати в оренду мамине житло, щоб зняти мамі щось у столиці, теж не вийде, адже за хату ту ніхто більше за тисячу rривень і не дасть.— Мамо, ну ти сама добре подумай — куди ти до мене приїдеш? – пояснює Зоряна. — У нас місця зовсім немає, однокімнатна квартира ця зовсім маленька, розумієш?

Двокімнатну зараз я не потягну, тим паче у нашому районі. А міняти район ми не можемо – донька тут у школу ходить. — То я й на кухні поживу! – умовляє мама. – Диван мені поставимо. Або розкладачку. Але житло – це не вся проблема. Мамі потрібне ме добслуrовування, харчування. Пенсії, вона каже, не вистачає, але у столиці тим більше її не вистачатиме. А прийняти себе на шию ще й маму Зоряна зараз не може. — Так скажи їй твердо: »Мамо, не вигадуй, сиди в себе!» — Радить подруга. — Нема чого їй тут робити, буде лише nроблеми створювати. Тобі їх і так мало? Їй 62 роки, до старості ще років із двадцять. То їй і скажи. Тобі треба дочку піднімати на ноги, навчати, всі ресурси зараз мають бути спрямовані на це. І скарги ці по телефону одразу обривай: «Ой, у мене на кухні щось підгоріло, поспішаю, бувай-прощай!» — і все. Як вважаєте, хороша дочка має в такій ситуації щось вигадати і забрати матір до себе? Зоряна іноді цілу ніч не спить після розмови з мамою, плаче і не знає, як їй правильно вчинити.