На Випускному Вечорі Мого Сина З’явилась Його Біологічна Мати. Вона Відразу Поводилася Так, Ніби Ніколи Не Кидала Свою Дитину На Свавілля Долі.

У народі мене називали старою дівою, бо мені було вже 26 років, а я досі не мала чоловіка та дітей. Я сильно за цим ніколи не гналася, завжди була зайнята роботою та іншою купою справ, чоловіки у мене довго не затримувалися, тому навіть не було з ким будувати плани на спільне майбутнє, а потім на мене впала ціла гора проблем. Почалося все вранці у гінеколога: звичайна планова перевірка закінчилася для мене сльозами, адже мені повідомили, що ніколи не зможу мати дітей. У мене форма безпліддя, яку неможливо вилікувати, скільки я грошей не вклала б, залишалося сподіватися на диво. Розбита цією новиною, я зателефонувала до мами, але слухавку взяв чоловік і повідомив, що вона зараз у лікарні у дуже поганому стані. Декілька годин поряд з мамою промайнули, як мить. На щастя, лікар повідомив, що нічого страшного не трапилося, що вже за кілька днів мою маму можна буде забрати додому, і вона зможе бігати та танцювати, тільки її цього забажає. Мені подобався гумор лікаря, але тоді я й не могла подумати, що потім він стане моїм чоловіком. Спочатку наше спілкування обмежувалося рекомендаціями щодо здоров’я мами та його жартами, а потім ми пішли на одне побачення і за тим помчало щасливе романтичне життя.

Ми якось так швидко закохалися одне в одного, що всі навколо не встигли і схаменутися, як ми стали законними чоловіком і дружиною. Мені пощастило, у мого чоловіка від першого шлюбу залишилося двоє дітей – старший син та молодша дочка. Їхня мама будувала нове особисте життя, тому їй було не до них, і ми вирішили самі їх виховувати. Я була переконана, що це Бог подарував мені шанс стати мамою, адже недарма кажуть, що не має значення, хто народив, а важливий лише той, хто виховав. Через місяць спільного життя я дізналася, що вагітна: це був наш із чоловіком загальний скарб, і ми просто могли стрибати до неба від щастя, бо тепер у нас буде троє чудових діток. Маленький новонароджений син повністю перейняв усі звички свого старшого брата, а той тільки й радий був і виховував його як справжнього розбійника, тому з ними доводилося нелегко. Добре, що хоч одна дочка, яка допомагала мені з ними впоратися, намагалася бути схожою на мене, що не могло не радувати мене. Наступні кілька років мені було непросто. Доглядати трьох дітей, постійно готувати їсти та тримати лад у будинку було не так просто, ще й із такими хуліганами.

Чоловік, на жаль, мав мало вільного часу, бо навіть приймав додаткові зміни, щоби прогодувати трьох діток і дружину. Я його ніколи не звинувачувала в тому, що він мені не допомагає, розуміла, що він і так робить все, що в його силах. Я була переконана, що всі довкола бачать, як я намагаюся, і обов’язково це оцінять, особливо діти, яким я віддавала всю себе. Коли наш старший син закінчував школу, на випускний з’явилася і його біологічна мати, яка поводилася так, ніби весь цей час була поруч із ним і ніколи не залишала його, ніби ніколи не забувала про дні його народження. Я намагалася не вдумуватися в те, що відбувається, тому що на першому місці в мене все одно стояв син і його свято. Наприкінці святкування ведучі попросили подарувати дітей букети найближчим та рідним людям. Я опустила погляд, боялася — але син підійшов саме до мене і сказав: Мама. Ніхто ніколи не займався мною так, як ви! Я вдячний вам, що зробили мене і навчили любити і жити! Я більше не могла стримувати сльози. Це було те, на що я чекала всі ці роки, і тепер я була переконана, що вся моя робота була зроблена не дарма.