Зоя влаштувалася на роботу зі зв’язків батька. Але якось її покликав директор, і вона зрозуміла, що ці зв’язки їй лише зашкодили.

Зоя чудовий молодий фахівець, який щойно закінчила інститут, і за допомогою батька влаштувалася на роботу. Вона, як і свій батько, була трудоголіком, ставилася до роботи відповідально та сумлінно, і протягом короткого часу зарекомендувала себе з найкращого боку. Вона була хорошим кадром для компанії та доручення свого начальника виконувала якісно. Одного ранку вона, як завжди, прийшла на роботу і заварила каву до приходу начальника. — Директор кличе тебе, — сказав начальник. -Мене? А що трапилось?

Відповідь була див ною: «не знаю». Вона особливо не боя лася піти до директора, бо впевнена, що нічого такого не робила, за що можна було покликати до себе. Тільки згадувала свої розмови зі співробітниками та клієнтами та намагалася зрозуміти, де сказала зайвого. — Можна? — постукала Зоя у двері. Вона пройшла у величезний кабінет. Директор запропонував їй сісти і запитав: — Хто дав тобі цю роботу? У Зої все завмерло в грудях. – Ви. — Перед вами ручка та папір. Напишіть заяву на звільнення.

Зоя не розуміла, що відбувається, тому мовчки написала заяву та вийшла з кабінету. Вона добігла до свого робочого місця, по її щоках текли сльо зи. Вона почала збирати свої речі, і начальник спитав: — Що трапилося? — Не знаю, — відповіла вона і пішла. Вона поїхала додому і тільки ввечері, коли батько повернувся, дізналася, що сталося. Виявилося, що у батька Зої та її директора вранці була робоча зустріч, і батько не пішов на якийсь компроміс. А директор розлютився і вирішив таким чином покарати батька Зої. Наступного дня дівчину викликав начальник відділу кадрів та сказав, що заява формальна, і вона може повернутися на роботу. Але Зоя збрехала і сказала, що знайшла собі нову вакансію. Вона не дозволила собі повернутися туди, де її так принизили.