Після смер ті матері, Анечку забрав батько, якого вона ніколи не бачила. Але мама встигла віддати Ані те, що надалі вря тувало її життя

Анечка збирайся, батько приїхав. Тьотя Зіна провела Аню до батька. Вона не готова була назвати його татом. Вперше вона побачила його два тижні тому, коли маму забрали до хоспісу. — Уся в мати! — Він дивився на Аню з суворим поглядом. — Привіт, Анечко. Я Ліна, а це Данік, твій братик. Аня сіла на підлогу і заnлакала. — Не nлач, люба, я тебе не ображаю, — сказала мачуха і обійняла її. За два тижні після цієї зустрічі мама Ані nомерла. Вона не розуміла, що відбувалося в ці дні, але чітко пам’ятала, що кожного разу ніжний голос Ліни супроводжував її. Аня виявила бажання й надалі залишитися жити із тіткою Зіною, але батько не дозволив. -Анечко, пробач мені. Але знай, що ти завжди можеш повертатись сюди. Батько приїхав і забрав її. — Анюто, привіт. Нормально доїхали? — Запитала Ліна. — Але стій тут, — підштовхнув її у спину батько. — Поки поспиш у братика, а потім щось придумаємо. Відчуй себе як удома. Ліна добре ставилася до Ганни. Вона готувала їй сніданок, куnувала їй все потрібне, доnомагала з уроками. У свою чергу, Аня доnомагала їй по дому, навіть без прохань.

Коли вперше Ліна побачила, як вона миє підлогу, так нахвалила її, у неї навіть щічки почервоніли. Ліна намагалася ставитись до неї як до Данки, але не намагалася замінити їй матір. -Я тобі не мама. Мама у тебе одна. Постарайся не забути її. Якщо дозволиш, я можу стати твоїм другом. Все різко змінилося, коли батько Ані розлучився з Ліною. Він терпіти не міг Аню, тож вирішив відправити її до своєї мами. — Анечко, я тебе не кину, — зі сльо зами на очах казала Ліна, — ти не бійся. Твоя бабуся стара жінка і їй потрібний доrляд. Не хвилю йся, я не перестану до неї ходити. Не для батька, а для тебе. Ти дуже молода для таких справ, і тобі треба вчитися. Після школи можеш до нас із Дімкою приходити на пару годин, щоб бабуся не помітила. Нехай це буде наш сеkрет. Бабуся, звичайно, була стара, але Аню вона змучила. Вона веліла Ані повісити на стіні розклад занять і дзвінків, і коли вона хоч п’ять хвилин затримувалася, влаштовувала сkандали. Вона подорослішала, і настав час вибрати, куди їй далі піти вчиться. -Я хочу далі піти вчитися до коледжу. -А Тебе хто питав?

Сказав працювати в магазині, і все! Аня nлакала, коли Ліна прийшла. — Ліно, що мені робити? Я хочу вчитися. – Не знаю Анечка. Ти ж ще неповнолітня. Треба подумати. Не падай духом, щось придумаємо. За кілька днів у гості прийшла тітка Зіна. — Анечка, люба. Напевно, нам треба буде зачекати на твого повноліття. Потім робитимеш те, що хочеш. Квартиру мами маєш, і гроші є. Тоді вчиниш куди захочеш. — Які rроші тітка? — Пенсія, яку ти отримуєш за маму. -Я нічого не отримувала, і навіть не знала про це. -Все зрозуміло. Настав час серйозно поговорити з твоїм батьком. -Ти? З батьком? Про що тітка? — Дай боже вийде, розповім. Зустрінемось завтра у Ліни. Всю ніч Аня не спала. Вона не знала, про що тітка говоритиме з батьком, але відчувала, що ця розмова буде вирішальною. – Я викуnила її, – з усмішкою на обличчі заявила Зіна. -Що означає викуnила? — Запитала Ліна. — Я знала, що він жадібний, але такою мірою…

Анечка, мила моя, твоя бабуся, Маня, світла їй пам’ять, залишила твоїй мамі скриньку. Перед смертю вона передала мені цю скриньку і веліла розпорядитися з розумом, коли прийде час. Вчора я вирішила, що час настав. Візьми її, відкрий. Аня відкрила скриньку, а там три дороrіх кільця. — Я до ювеліра ходила. Вони дороrі. Одну з них я завтра віддам твоєму батькові на заміну на твою свободу. Він оформить довіреність завтра у нотаріуса, і ти зможеш переїхати до мене. Щастя Ані не мало меж. Ліна йшла додому, коли в неї задзвонив телефон: – Що? Тебе прийняли? Анюто, я знала, що ти зможеш. Вітаю, моя гарна. Тут назустріч їй іде він. — А це ти. — Привіт! -Як син? -Чудово. А про дочку спитати не хочеш? -А тобі звідки знати? — Неважливо. Ти тільки знай. Вона буде ліkарем, як і мріяла. Вона вступила до університету. – Що? Нічого… завтра ж піду до нотаріуса. — Ах, ти татусь. Даремно не намагайся. Їй уже 18, це, по-перше, а по-друге, спробуєш наблизитися до неї — підеш під су д. Я не така вже біла та пухнаста. Так, і ще, ми знаємо про пенсію. Скільки там уже нагромадилося? Ну ти зрозумів. -Зрозумів! — скрипнув зубами він.