Вже півроку зустрічаюся з Андрієм. Але він приховує мене від своїх рідних і ховається від моїх. Вирішила дізнатися причину.

Мені двадцять дев’ять років. В особистому житті успіхів не досягла. Останній «нар ечений» зрадив мене. Я два роки не могла відійти від його зради. Перестала вірити чоловікам. Півроку тому моя колега запропонувала познайомити зі своїм сусідом. Тому давно пора одружитися. Я дозволила їй передати мій телефон. Так ми познайомилися з Андрієм. Йому тридцять п’ять років, ставиться до мене з повагою, інтелігентний, досить симпатичний і спортивний. Мені навіть не вірилося, що такий чоловік, за свої тридцять п’ять років жодного разу не був одружений і не нар одив дітей. — Тебе чекав, — віджартувався він.

Андрій розповів, що він давно хотів створити сім’ю, але ті жінки, з якими він заводив стосунки, не приймали його всерйоз. Тому одружитися у нього не вийшло. Як би там не було, ми з ним домовилися, що зустрічаємося лише з серйозними намірами. З метою створити сім’ю. Загалом у нас все начебто просувається успішно. Притерлися один до одного. Суперечки, звичайно ж, трапляються. Але ми намагаємося почути один одного, зрозуміти і прийняти доводи протилежної сторони, не запускати бурю в склянці. Тобто наші відносини більш ніж обнадійливі. Але є щось, що бентежить мене. Андрій абсолютно не хоче знайомитися з моїми батьками, і придумує всякі відмовки, щ об не познайомити мене зі своїми батьками.

Ну і як накажете жити сім’єю, при цьому не спілкуватися з батьками чоловіка? Його батьки живуть в іншому місті. Коли Андрій їде відвідати їх-мене з собою не бере. Починаю нав’язуватися, він знаходить причину, щ б відмовити. То там хтось хворий, і він не хоче, щ об я заразилася. То спати мені буде ніде. То ще щось. Ось ця його поведінка і викликає у мене питання-що він від мене хоче? Сім’ї? Але тоді чому приховує мене від своїх рідних і ховається від моїх? Ліжка? Але ми з ним з першого дня домовилися — до одруження «ні-ні». Та він і не робить ніяких спроб. Максимум поцілує в щоку. Так що ж йому від мене треба?