Після 10 років спільного життя місяць назад чоловік мені сказав що розлюбив мене. Але розлучається то він не має наміру а причина просто ошеLешує своєю абcyрдніcтю

Ми з чоловіком одружилися по великій любові. За десять років спільного життя багато разом пережили, багато добилися. У нас шестирічні сини близнюки чудовий заміський будинок, у кожного своя машина. У нього велика посаду в міській управі, перший заступник мера. До речі, посаду він отримав заслужено. Починав свою кар’єру, працюючи з ранку до пізнього вечора, практично без вихідних. Вічно у відрядженнях. Його відправляли на проб лемні ділянки. Мені він казав, що це треба перетерпіти, що незабаром все налагодиться.

Так і сталося. Через три роки «каторги» його призначили на високу посаду. Наш побут став налагоджуватися. Але вільного часу у нього не стало більше. Тепер йому необхідно було бути присутнім на різних заходах у вільний від роботи час. А часом навіть не прийти ночувати додому. А місяць тому він мені сказав, що розлюбив мене. Але розводиться не має наміру, оскільки при його посади репутація, це все. Я кілька днів відходила від цієї розмови. Два дні думала лише про те, чому це сталося. Ми десять років жили душа в душу, стільки разом пережили, через стільки разом пройшли. А тепер він каже, що я для нього чужий чоловік.

І потрібна йому лише для статусу. Вранці він, як завжди, йде на роботу. А я думаю — як же мені жити далі? Жити як сусіди? Мене таке не влаштовує. Я навіть полюбити іншого і вийти заміж за нього не зможу. Фактично я буду лише економкою і нянею при ньому і при наших дітях. Забрати дітей і піти від нього? Але моє з дітьми безбідне існування забезпечується його грошима і зв’язками. Була б одна, пішла би не замислюючись. Але діти… Їх як прирікати на труднощі? Варто матеріальне благополуччя відмови від принципів? Як я зможу з ним сусідити, після таких слів?