Коли вже не було іншого вибору, ми з чоловіком зважилися на ЕkO. Але я навіть і не підозрювала, що після цього моє життя так зміниться.

Хочеться забитися в кутку і ревіти. Найрі дніша моя людина кинула мене. Я любила його більше життя, готова була на все заради нього, а він… мій чоловік-моя опора і підтримка, просто пішов з мого життя, тому що я не змогла народити йому дитину. Ми прожили з Дімою разом прекрасних сім років. Я щодня дякувала Богові за цей дар небес. Кажуть, що ідеальних чоловіків не буває. Діма був турботливим, люблячим і уважним.

Єдине, що затьмарювало наше щастя – відсутність дітей. Мій чоловік підтримував мене як, міг. Коли я опускала руки від безсилля, він вселяв в мене віру в сприятливий результат. Нескінченні обстеження, аналізи, лікарі і таблетки. І якби не чоловік, то я давно б вже здавалася. Минуло п’ять років наших спроб стати батьками. Все було безрезультатно. Тоді Діма запропонував мені спробувати проце дуру ЕkО. У клі ніці

нам розповіли докладно про процедуру і назвали її вартість. По дорозі додому я обережно запитала, де ж ми візьмемо таку суму. А мій улюблений посміхнувся і сказав, що давно відкладав на «чорний» день. І ось він настав. Я ж кажу-ідеал. Ми чекали результату «так чи ні». А коли ми дізналися, що ваRітність не настала, мене накрила жа хлива депресія. Та така, що довелося мене садити на заспокійливі. Я стала переживати, що чоловік кине мене. І дійсно, він пішов. Але чому все так несправедливо? Мене і так покарали відсутністю дітей, навіщо ж ще й чоловіка забрали. Минулого тижня нас розвели. Моє життя закінчилося. Я не хочу нічого, просто забитися в кутку і ревіти, поки не закінчаться останні сльози. Як змусити себе жити далі? Як знайти сенс життя, і чи є він взагалі?