Свекруха наро дила дитину в 48 років, і так як дитина нар одилася з відхиленнями, то вона прийняла найжахливіше рішення.

Я молода дівчина, закінчила навчання в коледжі, вчилася також на заочному відділенні в університеті. Отримавши диплом магістра мене підвищили на посаді. Незабаром до нас у зміну надійшов новий співробітник, якого звали Євген. Пропрацювавши пару місяців, хлопець запросив мене в кіно. Незабаром ми почали зустрічатися, а через півроку Євген зробив мені пропозицію. Після весілля ми переїхали до мене. На вихідних я і чоловік відвідували маму і молодшу сестру Євгена. Моя свекруха — Наталія Михайлівна завжди була рада нашому візиту, зустрічала з посмішкою і ніколи не лізла в наші відносини. Цим вона мене дуже радувала, і у нас були теплі стосунки. Через півроку я завагітніла і незабаром нар одила дочку Анну. Тепер ми їздили до свекрухи не самі, а з онукою. Внучку Наталія Михайлівна любила і часто говорила, що у неї вдома не вистачає дитячого сміху.

Незабаром ми з Женею дізналися, що свекруха вагітна від чергового цивільного чоловіка. І хоч лікарі заборонили наро джувати в 48 років, попереджали, що дитина може нар одитися з відхиленнями, свекруха вирішила не позбавлятися від вагітності. Ми теж з чоловіком переживали, але сперечатися зі свекрухою не стали і вмовляти на позбавлення від плоду теж. Так минуло вісім місяців і у Наталії Михайлівни відійшли води раніше терміну. Приїхали лікарі відразу забрали Наталію Михайлівну в полоrовий будиноk.

Пологи були сkладні, довелося робити кесарів розтин, щоб врятувати дитину. Співмешканець свекрухи не відходив від пологового будинку протягом усіх пологів. Коли свекруха нар одила, нам повідомили, що це хлопчик. Але, на жа ль, малюк мав відхилення. Коли мама мого чоловіка прийшла в себе і дізналася, що дит ина хв ора, вирішила залишити хлопчика в пологовому будинку. Навіщо тоді було нар оджувати, якщо вона не готова взяти відповідальність за дитя? Як переконати свекруху змінити своє рішення? І чи потрібно взагалі це робити?