Олена почала цікавитися тією дівчинкою, яка перебувала в тій же палаті, в якій була і її дочка. Трохи дізнавшись про неї, вона прийняла миттєве рішення.

Олена лежала і таращилася в стелю. Сумні думки не давали їй заснути. — Ну навіщо я повела її в садок. Залишилася б пару днів вдома і все було б добре, — думала вона все так же дивлячись в стелю. Температура піднялася до сорока, жінка почала бігати по лікарні і кликати медс естер в палату. Незабаром Соні полегшало і вона відкрила очі. З сусіднього ліжка на Олену дивилися дивно красиві, зелені очі маленької, худенької дівчинки. Одяг у неї був порваним, а волосся-пошарпаним. Як виявилося, дівчинка була з дит ячого будинkу, її повинні були вже виписати. Олена дивилася на неї і зітхала. Увечері жінка викупала самотню дівчинку.

Привезла їй багато одягу, шампунь, мило… Увечері радісну, до блиску відмиту дитину в красивому одязі і нових тапочках неможливо було впізнати. Вона просто виблискувала від радості і чистоти. Перед сном вона поклала всі подарунки під подушку, щоб ніхто не вкрав … такі звички були у багатьох дитбудинківців… Коли вимкнули світло, Віра закрила очі і почала мріяти, як вона йде по сонячній вулиці з маленькою Сонею і тіткою Оленою. Їй дуже хотілося, щоб у неї теж були батьки. Щоб її теж любили і балували, купали і одягали в красивий і затишний одяг, щоб тато грав з нею, як грають з іншими дітьми.

З очей Олени текли сльози від одних думок про Віру. Рішення було прийнято миттєво. Вона вирішила взяти дівчинку до себе. Мама Олени прийняла рішення дочки і підтримала її. Свекруха теж була згодна з ними обома. По собі знає, що таке рости без батьків… А ось чоловік Олени був не радий таким новинам. Але коли чоловік познайомився з дівчинкою, його серце теж здригнулося. Через кілька місяців до дитя чого будинkу, де жила Вірочка, під’їхала машина. З неї вийшли Олена і Юрій. Радісна Вірочка вибігла назустріч своїм новим батькам. На її ніжному обличчі вперше засяяла посмішка…