Лілія сиділа вдома сама, коли у двері постукали. Там виявився незнайомець із коробкою в руках. Лілія такого обороту не очікувала.

Ліля більше не любила свят. Батьки та подруги звали її до себе. Подругам вона говорила, що буде із батьками, а батькам навпаки. Вона заздалегідь закуповувалась продуктами, включала серіал та сумувала одна вдома. З Максимом усе було інакше. Він міг кожен її день перетворити на свято. Макс часто дарував подарунки та виконував усі мрії Олени. Хотів провести кожен день свого життя поряд із нею. Але обдурив Лілю, вона вже третій день народження святкувала одна. Її серце завмирало від кожного кроку в під’їзді. Вона, як маленька дівчинка, вірила, що він повернеться. Якось пролунав дзвінок. Лілія відчинила двері, а перед нею стояв високий незнайомий чоловік. —

Ви Ліля, так? Я саме так вас і уявляв. Максим багато розповідав про вас. Я вже давно хочу відвідати його, ніяк не виходить. А сьогодні всі зірки зійшлися. Де Максимко? — Його немає вже три роки, — зітхнула Ліля. Обличчя хлопця одразу зблідло. Весела усмішка зійшла з його обличчя. — Вибачте, я не знав про це… Ви одна? Свято ж … Дівчина лише знизала плечима у відповідь. Борис збирався піти, але все ж таки вирішив скласти дівчині компанію. — Проходьте, ось тільки в мене стіл без олів’є та мандаринів.

Не хвилюйтеся, я все приніс. — Давайте я щось приготую, — невпевнено запропонувала Ліля. Дівчина почала готувати салат, а хлопець розповідав веселі історії, що траплялися з ними. Борис навіть подарунок приніс. — Якось Максим втратив рюкзак. Я повернувся туди і знайшов його. Там фляжка та щоденник його. — Я не читатиму, це ж особисте, — противилася Ліля. – Що ви? Там кожен рядок присвячений вам, він сам мені говорив про це. Ліля з тремтінням перегорнула сторінки. На кожній було написано її ім’я. На душі стало легше від усвідомлення, що Максимові не було начхати на Лілю. — Дякую, це найкращий подарунок. Приїжджай ще, я завжди буду рада тебе бачити. Борис їхав на вокзал і був певен, що скоро обов’язково повернеться сюди.